Юридическая терминология по украински. Как правильно?



Т.Андрусяк

Конституціоналістам, юристам та всім зацікавленим. Інформація для роздумів.

"Лінгвоцид українців, практикований століттями, знайшов своє віддзеркалення у мові Конституції України".
Святослав Караванський
ПРО МОВУ КОНСТИТУЦІЇ

Висловлюючи свої спостереження над мовою Конституції України, автор не має на меті знецінення прогресивного змісту та історичної ролі цього акту у житті молодої держави, а навпаки хоче, щоб цінному змістові відповідала належна форма.

Не можна мої зауваження віднести і до авторів та укладачів Конституції:
бо мовні огріхи, що там трапляються, - це наслідок знекровлення української мови, яку практиковано в УССР останні 65 років, і яку за інерцією здійснюва-
но і в незалежній Україні.

* * *

Читаючи Конституцію України важко збутися враження, що це переклад з російської мови, і то не найкращий. Цю думку навіює лексика, стилістика, слововжиток, граматичні норми. Зупинюсь окремо на кожному з цих компонентів.

ЛЕКСИКА

Людські права чи права людини?

У Конституції вживано сталу словосполуку права людини, що відповідає російській сполуці права человека. Українській же мові властивіша форма людські права. І в цьому можна переконатися, звернувшися до джерел нашої мови.

Російську форму фигура человека сучасник перекладе як фігура людини, але це не звучить по-українськи. У творах класиків від М. Вовчка до Г. Тютюнника подибуємо вираз людська постать. Так само українці кажуть людське житло, людське тіло, людська нога там де росіянин скаже жилище человека, тело человека, нога человека.

Отже, українські закони мають боронити людські та громадянські права і свободи.

Сучасні кордони чи існуючі кордони?

Конституція у статті 2 говорить про існуючі кордони. Форми існуючий, температурячий, обертаючийся - не українські. Їх уникали класики, їх не практикував народ. Але їх накинули нам ”друзі народів”. Ми ж можемо і мусимо не вживати цих форм: існуючі кордони - це сучасні кордони, існуючі права - це зафіксо
вані права, існуюча мережа - це наявна мережа, існуючий порядок арешту - заведений порядок арешту.

Урядовець чи посадова особа?

Російська імперська бюрократія відгороджувалась від народу своєю окремою бюрократичною мовою. Бюрократи не ”приймали на роботу двірника”, а ”зачисляли в штат в качестве дворника”; ”селянина” або ”хлібороба” охрестили сільським товаровиробником.

У цьому ключі виникло і слово должностное лицо замість колишнього чиновник. Йдучи за цим зразком в УССР скороспечено посадову особу, тоді як ми маємо чудове слово урядовець. Посадова особа - мертве утворення. Воно живе лише в документах, на письмі.
Крім того воно підпирає рзсистську тезу про залежність української мови від російської.

Співпраця чи співробітництво?

Стаття 18 Конституції говорить про співробітництво із світом. Чи ж не краще вжити співпраця? І коротше і не повторює чужих моделей. Видані ж в УССР словники і перевидані без змін НАН України брешуть, коли кажуть, що співпраця це якась мітична спільна праця. Співпраця - це і є співробітництво.

Зазіхати чи посягати?; зазіхання чи посягання?

Словник Б. Грінченка слово посягати пояснює як ”засувати руку” і дає приклад: ”Посягни в кишеню, вийми грошей жменю”. Слово посягання - похідне від дієслова посягати - стали вживати десь у 60-х роках за часів ”розгулу” теорії злиття мов.
Вживання слова посягати у значенні ”зазіхатв” іноді допускали класики. Але це не може бути підставою для узаконення цього слова в сучасній мові.
Класики творили літературну мову і в цьому процесі їм доводилося вживати такі слова як посланіє, ученіє тощо. Але сучасна мова обходиться без посланій та ученій. Так само вона може обійтися і без слів посягати й посягання.

Добробут чи благополуччя?

Стаття 49 Конституції згадує ”санітарно-епідемічне благополуччя. Чи ж треба доводити, що слово добробут і коротше, і милозвучніше, і таки ”наше” слово.

Він і вона чи кожен з подружжя?
Наведу статтю 51: ”Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Кожен із подружжя має рівні права й обов’язки у шлюбі та сім’ї”. Кожен із подружжя це переклад російського каждый из супругов. По-російськи даний вираз звучить нормально. По-українськи же кожен із подружжя не звучить. Цей вираз зупиняє читача і змушує звертатися до російської мови за поясненням. Чи ж не краще в таких випадках відходити від калькування і творити усе речення самостійно:
”Шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки. Він і вона мають рівні права й обов’язки у шлюбі та сім’ї”?

Свідчити чи давати показання?
Точнісінько так, як дбав ще Петро І, щоб ”никакой розни и особого наречия не было”, в УССР українську лексику було ”приведено у відповіднність” із російською лексикою. У підручниках і словниках слово свідчення замінено на показання (точну копія російської форми), а коротше і простіше слово свідчити замінено на мовний динозавр давати показання.
І стаття 63 Конституції вживає вираз давати показання замість коротшого і милозвучнішого свідчити.

Мусить чи зобов’язаний?

Статті 60, 62, 67 та ряд інших послідовно вживають форму зобов’язаний - дублет російського обязан - замість властивої українцям коротшої, зрозумілішої та милозвучнішої форми мусить. Що краще звучить: ”Кожен зобов’язаний платити
податки” чи ”Кожен мусить платити податки”?

Доходи чи прибутки?
Стаття 67 та інші статті Конституції згадують про доходи громадян. Знову таки термін накинутий. Українці, як засвідчують класики, на означення сучасного
слова доходи вживали слово прибутки, а на означення сучасного прибуток - слово зиск. До імперського погрому української лексики наша термінологія саме так і розрізняла ці два терміни .
Узаконення у Конституції штучних термінів може спричинитися до того, що українська мова ніколи не очиститься від ”зозулиних яєць”, підкинутих нам чужою партійною мафією.
Керувати, урядувати чи управляти; керування, урядування чи управління?
Слово управляти зовсім невиправдано вжито у ряді статей Конституції там, де українці традиційно вживають керувати, урядувати.
Словник Б. Грінченка слово управляти пояснює як вставляти, вмонтовувати, закінчувати роботи. У значенні ”керувати” це слово не вживано. Та й словники УССР, фіксуючи управляти та управління, наводять поруч і керувати та керування. Чи ж варто у Конституції України віддавати перевагу сумнівним формам перед традиційними?

За посадою чи з обов’язку?

Цитую витяг із статті 131 Конституції: ”До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного суду...”. Щоб зрозуміти що таке за посадою багато хто з читачів подумки звернеться до російської мови: ”Ага! Це по должности”. Іншими словами, український вираз стає зрозумілий через посередництво російської мови. Бо сполучення за посадою абсолютно важко зрозуміти одразу ”просто з мосту”. Прийменник ЗА у нас не скрізь можна вжити з успіхом там, де росіяни вживають ПО.
Тому, краще відійти від калькування і пошукати в нашому мовному фонді чогось рівнозначного і зрозумілого без звертання до ”праджерела”.
Після пошуку наведена цитата звучатиме так: ”До складу Вищої ради юстиції з обов’язку входять Голова Верховного суду...”. Чи не краще? Зрештою можна знайти і щось інше, але головне - не мавпувати.

За поданням чи на подання?
Аналогічне напруження думки викликає вжитий у низці статтей Основного закону вираз за поданням (Президента або Прем’єра). Це знову таки невдалий вжиток прийменника ЗА. Українці у таких випадках вживають прийменник НА: на прохання, на замовлення, на вимогу, на пропозицію. Аналогічно має бути на подання, на звернення тощо.

Одноособово чи особисто?

Якби спитати у школярів ”Назвіть українске слово із шістьма О”, хтозна чи вони дали б відповідь, бо слово одноособово - слово, яке існує лише у словниках та в бюрократичному жаргоні.
Це точна копія російського единолично - слова напівпаразита, бо різниці між словами лично та единолично немає жодної. А нащо українцям такі доробала, знають лише укладачі ”нормативних” Російсько-українських словників УССР. Появу цього напівпаразита в Конституції України нічим не виправдано.
Сказане у статті 129: ”Судочинство провадиться суддею одноособово” треба висловити так: ”Суддя провадить судочинство особисто”.

Лікарняний чи шпитальний?
Вилучивши з української лексики нормально створені і легкомовні слова, ”мовоборці” УССР засмітили її неоковирними динозаврами. Слова лікарняний у жодних творах класиків чи записах народньої творчости не зафіксовано. Це слово вигадане.
Народ вживав слово шпитальний. Ми знаємо прізвища Шпитальний, але не знаємо прізвищ Лікарняний. Їх не було і не буде. І записана у сттті 137 Конституції ”лікарняна служба” - це ”шпитальна служба”.

СТИЛІСТИКА

Стилістику Конституції України характеризує пасивний стан: права й свободи в Україні охороняються, захищаються, гарантуються, здійснюються, порушуються,
закони - встановлюються, розглядаються, затверджуються, приймаються, штати - формуються, обираються, обов’язки - покладаються, визначаються.
Вживання таких форм потрібне у багатьох випадках, але воно не мусить цілком вилучати інші властиві українській мові форми: 1. так звані безпідметові форми,
2. активні форми, які ближче до живої - не бюрократичної мови.

Приклади:
Заборонено чи забороняється?
Стаття 17 Конституції говорить: ”На території України забороняється створення....збройних формувань”. Традиційно треба сказати ”заборонено створення”.
Ці форми переслідувано в УССР ”дабы особого наречия не было”. А це ж одна з характерних рис української мови.

Забезпечується наданням чи забезпечує надання?

Стаття 24: ”Рівність прав... забезпечується наданням ряду пільг...”. Чи не простіше сказати ”Рівність прав... забезпечує надання ряду пільг...”? Не можна цілий текст важливого, доленосного акту витримувати у важкій пасивній формі. Наша конституція глибоко демократична, тож і стиль її має бути демократичний, ближчий до живого мовлення. Конституцію треба легко читати і легко розуміти.

Цензуру заборонено чи цензура заборонена?.

Стаття 15 стверджує: ”Цензура заборонена”. Саме тут потрібна оця безпідметова форма: ”Цензуру заборонено”. Так само у статті 37 замість ”дії яких спрямовані” по-українськи краще сказати ”дії яких спрямовано”. Багато таких замін потребують і інші статті Конституції. Безпідметові форми випалювано ”гарячим залізом” в УССР. А вони ж і прикрашають, і різноманітять мову сухих документів!

Ніхто не може бути примушений чи нікого не можна примусити?

Першу конструкцію цього заголовку взято із статті 19. Такі ж конструкції подибуємо і в інших статтях. Стаття 28: ”Ніхто не може бути підданий катуванню...”. Стаття 41: ”Ніхто не може бути позбавлений...”.
Чи справді Конституція потребує такого важкого стилю? Чи не краще сказати: ”Нікого не можна піддати катуванню...”, ”Нікого не можна позбавити...”?

При здійсненні чи здійснюючи?
У статтях 118 та 129 вжито зворот при здійсненні. Це калька з російських зразків. Українська стилістика, і то навіть совєтських часів, рекомендує в таких випадках вживати дієприслівникові форми: ”здійснюючи свої повноваження”.

ГРАМАТИЧНІ НОРМИ

Рідко, але трапляється у Конституції відхилення від граматичних норм.
Більше одного разу чи більше ніж раз?

Стаття 87 не дозволяє розглядати законопроєкт більше одного разу, а стаття 94 стверджує, що закон набирає чинности ”не раніше дня його опублікування”.
Навряд чи треба доводити, що у цих випадках треба вжити більше ніж раз та не раніше відо дня.

Не прийме закон чи не прийме закону?

Розділ ХУ у пункті 4 стверджує, що закон набирає чинности, ”якщо... Верховна Рада не прийме закон або не відхилить поданий законопроєкт...”. Знову таки не потребує доведення, що ця цитата має виглядати так: ”якщо... В.Р. не прийме закону або не відхилить поданого законопроєкту...”.

СЛОВОВЖИТОК

Не допускається чи заборонено?
Статті Конституції рясніють від форми не допускається. Чому віддавано перевагу запозиченій формі, коли є рівнозначні свої? Стаття 32 стверджує, що ”не допускається збирання, зберігання, використання... інформації”. Чи ж не ясніше буде: ”Заборонено збирання, зберігання, використання... інформації”?

Вираження чи поширення; вираження чи вияв?

Стаття 34 гарантує право ”на вільне вираження поглядів”. Чому вживати запозичене слово вираження, коли Міжнародні акти у даному випадку говорять про поширення поглядів? Заміна вираження на поширення не змінить змісту, але форма не буде калькою і прямим запозиченням.
Запозичення форми вираження криє в собі і іншу небезпеку.
Стаття 36 говорить про ”вираження політичної волі громадян”, і в даному разі слово вираження просто неправильно вжито. Навіть за нормами УССР тут треба вжити слово вияв
або виявлення. Вживши раз запозичену форму, ми тим самим узаконюємо її дальше ”просочування” у нашу мову.

Безплатно чи безоплатно?

У статті 53 сказано, що громадяни мають право безоплатно здобути освіту.
Чому безоплатно, а не безплатно? Слова плата і без - українські слова.
Слово безплатно утворено за словотворчим зразком:
без користи - безкорисно,
без відмови - безвідмовно,
без плати - безплатно.

Що дає ускладнення простих форм? Не треба забувати, що українська мова має сьогодні конкурувати з куди розвиненішою і опрацьованішою російською мовою. Отже, з мотивів конкурентоздатности треба добирати якнайпростіші і якнайкоротші форми. Слово безплатно всі розуміють і всі вживають. Слово безоплатно вживати не будуть.

Заслуховування чи заслухування?

У нормативних словниках УССР фігурує лише слово заслуховування, утворене від заслуховувати. Але ж ми вживаємо і слово заслухувати.
І від нього можна утворити іменник заслухування так само, як від слова вислухувати іменник вислухування. Можна також скоротити заслуховування до форми заслуховання так само,
як обдаровування скорочено до обдаровання. Заслухування або заслуховання коротше і не таке незграбне слово, як заслуховування.

ВИСНОВКИ

Наведені приклади не вичерпують усіх дискусійних моментів, що їх викликає мова Конституції України. Важко сприймати такі слова, як діяння (дії), що упомпезнюють стиль Конституції, не можна погодитися і з нечастим вживанням слів ухвалювати, ухвалення та майже винятковим вживанням форм приймати рішення, прийняття рішення, важко змиритися і з формою погашення боргу (сплачення боргу), з формою вводиться в дію та рядом інших форм.

Але і з висловленого ясно, що додаткове - мовне - редагування Конституції, якого не можна було здійснити повною мірою у процесі гарячих парламентських дебатів, дуже бажане.
Лінгвоцид українців, практикований століттями, знайшов своє віддзеркалення у мові Конституції України.

Усі, кому болить дискредитація та карикатуризація української мови мають зробити висновки з наведених фактів і по змозі докласти максимум сил, щоб це становище виправити.


Д.Гудыма  Є кілька тверджень, які впали в око:

1) щодо того, що "українські закони мають боронити людські та громадянські права": громадянські права - калька з російської ("гражданские"), бо права - цивільні;
2) стосовно ”Рівність прав... забезпечується наданням ряду пільг...”. Чи не простіше сказати ”Рівність прав... забезпечує надання ряду пільг...”?".

Не те, що не простіше, а взагалі невірно, бо не рівність забезпечує пільги, а пільги нібито забезпечують рівність. Якщо вже писати так, як би мало бути, то "надання низки пільг... забезпечує рівність";
3) щодо того, "чому вживати запозичене слово вираження, коли Міжнародні акти у даному випадку говорять про поширення поглядів? Заміна вираження на поширення не змінить змісту, але форма не буде калькою і прямим запозиченням".

Якщо навіть погодитися з тим, що термін "вираження" є запозиченням і українською звучить як "виявлення", то, насправді, міжнародні акти якраз "говорять" саме про виявлення ("вираження"), а не про поширення. Freedom of expression - це свобода виявлення поглядів, одним з елементів якого (але не єдиним) є поширення інформації.


До теми:
Обласний устрій країни - довів свою нікчемність для ефективного управління.
Інформаційні технології дають нові можливості державного устрою.
Проста та ЧЕСНА "адм. тер. реформа Меньшова".
Реформа включає прозорий розподіл зібраних податків http://m-ua.info/843

Комментариев нет:

Отправить комментарий


Карма