7 РІШЕНЬ ЄСПЛ ДЛЯ ПЛАТНИКА ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ



Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) щодо всіх питань, пов’язаних із тлумаченням і застосуванням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (ст. 1 ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р.).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р. суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Судова практика ЄСПЛ є джерелом права і суди зобов’язані керуватись нею – ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Ми відібрали 7 корисних для платника податків в Україні рішень ЄСПЛ:

1. Рішення по справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03); цінність має п. 71 вказаного рішення, в якому зазначено, що «… компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею.

Такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності» (див. Ухвалу Вищого адміністративного суду України (надалі – ВАС України) від 25.09.2014 р., провадження К/800/15845/14, Ухвалу ВАС України від 16.04.2014 р. провадження №К/800/40669/13, Ухвалу ВАС України від 14.05.2014 р. провадження №К/800/20054/13, Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.09.2015 р. у справі № 820/3404/15, Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 р. у справі №804/4983/15);



2. Рішення по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» (заява №6689/03); у п. 23 якого вказано, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов’язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції.

Однак це не мало б прямого впливу на оподаткування організації-заявника (див. Ухвалу ВАС України від 25.09.2014 р., провадження К/800/15845/14, Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15.10.2015 р. у справі №822/5413/15, Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 р. у справі №804/4983/15);


3. Рішення по справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява №387/03); у п. 53 якого вказано, що при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом»; тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими (див. Ухвалу ВАС України від 25.09.2014 р., провадження К/800/15845/14, Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 р.    у справі №813/4078/15, Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 р. у справі №803/2267/15);


4. Рішення  по справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (заява №36985/97); у п. 110 якого визначено, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління» (див. Ухвалу ВАС України від 25.09.2014 р., провадження К/800/15845/14, Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23.09.2015 р. у справі №813/4078/15);


5. Рішення по справі «Інтерсплав проти України» (заява № 803/02); у п. 38 якого визначено, що у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб’єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (див. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2015 р. у справі №804/4983/15)


6. Рішення по справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06); у п. 50 якого Суд вказує, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» (див. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.10.2015 р. у справі №826/21921/15).

Аналізуючи вказане рішення ЄСПЛ, Київський окружний адміністративний суд в Постанові від 04.11.2015 р. у справі №810/5053/15 вказує, що « … Збільшення податковим органом зобов’язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою ЄСПЛ вимога про визнання протиправним рішення суб’єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою. У зв’язку з викладеним, протиправне винесення податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб’єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції…»


7. Слід додати Рішення ЄСПЛ по справі ВАТ «Нефтяная компания ЮКОС» проти РФ (Заява №14092/04), у п. 559 якого зазначено, що перша і сама важлива вимога статті 1 Протоколу №2 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в безперешкодне користування власністю повинне бути законним, тобто втручання має відповідати національному законодавству і бути достатньо зрозумілим, щоб дозволити заявнику передбачати наслідки своїх дій.

Висновки, що випливають з наведених рішень ЄСПЛ:
неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії, тобто, правило індивідуальної відповідальності платника податків;
втручання у майнові права платника податків, зокрема, шляхом безпідставного стягнення податків, має бути законним і забезпечувати баланс інтересів обох сторін.

В зв’язку з доволі суперечливою практикою Верховного суду України в податкових спорах, зокрема, питанні реальності господарських операцій та впливі фіктивності суб’єкта господарювання на податкові зобов’язання його контрагентів, слід зазначити наступне.

Очевидно, що позиція ЄСПЛ в цьому питанні чітка і послідовна – платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентами. Як було зазначено вище, практика ЄСПЛ є джерелом права для українських судів.
Що стосується рішень Верховного суду України, то відповідно до положень абз. 2 ч. 2 ст. 161, абз. 2 ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Негативна або суперечлива практика ВСУ не позбавляє платника податків шансу відстояти свої права, зокрема, керуючись правильно підібраними цитатам із практики ЄСПЛ.

Комментариев нет:

Отправить комментарий


Карма