Жители Украины вымрут, если не проведут реформы в интересах Народа.



В Америке Закон начинался с самосуда. 
В результате имеется одна из самых
идеальных систем судопроизводства.


Якщо населення "з'їло" ціну 7,20 грн за 1 куб.м. газу, та промовчало - це вирок, і нічого з цими людьми не зміниш.

Населення вважає що воно хитріше та умніше, за закони громадянського суспільства.

Один з них: "Громадянин повинен брати участь в управлінні громадою (державою)."

Це відбувається у різних формах та методах.

Але, населення це не робить - тому, і залишається у програші.

Це неякісні послуги, високі ціни, скорочена тривалість життя.

"Багатії" теж в програші - для світу вони нечесні люди, які несуть загрозу іхнім країнам.

Світовий конкурентний відбир, віддасть ці родючі і найкращі землі, більш розвинутим народам.

На жаль, такий жорстокий світ у 21 сторіччі. Перенаселення планети і нічого "особистого", як кажуть.

Тих, хто має знання та бажання ЧЕСНО працювати для Народа - "влада" не допускає до управління державою та в органах місцевого самоврядування.

М. Меньшов, сайт http://menshov.m-ua.info


Довідково:

 Сталін у 1913 р. визначив націю як усталену спільність людей, яка склалася історично, виникла на базі спільності мови, території, економічного життя й психічного складу, що виявляється в спільності культури, наголосивши, що лише наявність усіх ознак, взятих разом, дає нам нація. Сталінська теорія Нації, що мала догматичний і метафізичний характер, стала єдиною, яку визнавали в колишньому СРСР.

На сьогодні існують дві політологічні теорії нації: нація-держава (французька модель) та держава-нація (американська модель).

Перша модель пояснює існування єдиної політичної спільноти переважно спільним етнічним походженням громадян певної держави, друга, навпаки, пояснює формування нової етнічної спільноти на основі існуючої політичної єдності.

Беручи до уваги динамічний характер нації та складу народу, не можна дати її визначення, яке залишалося б правильним раз і назавжди.

Через це останнім часом з'явилися нові спроби тлумачення нації, які критично враховують уже існуючі і прагнуть врахувати їх недоліки.

Одне з найбільш вдалих визначень нації у пострадянській науковій літературі належить Ф. Горовському, О. Картунову та Ю. Римаренку: 

нація — це «етносоціальна (і не завжди кровнородинна) спільність зі сформованою усталеною самосвідомістю своєї ідентичності (спільність історичної долі, психології й характеру, прихильність національним матеріальним та духовним цінностям, національній символіці, національноекологічні почуття тощо), а також (головним чином на етапі формування) територіальномовною та економічною єдністю, яка в подальшому під впливом інтеграційних та міграційних процесів виявляє себе неоднозначно, нерідко втрачаючи своє визначальне значення, хоча аж ніяк не зникає» («Етнонаціональний розвиток України: терміни, визначення, персонали». — К., 1993).

Хоча правильніше, поняття "Нація" і "Народ" розглядати у сукупності.

Бо кожен європейский народ, формується на базі якоїсь нації.

=============================================

Селекція загрозою

Г.Водичка (грудень, 2013)

В нас немає відчуття власної значущості. Ми живемо відповідно до законів, що заперечують нашу генетичну пам'ять.

Відсутність селекції загрозою опустила кожного з нас. Чоловіки почали боятися того, чого раніше не боялися жінки й діти. Ми всі забули, що треба відповідати за свої слова і вдаємо, ніби так було споконвіку. Але так не було.





З якогось часу українське суспільство утратило імунітет до лідерів низького штибу.

Невпинно повторюємо, що ми — діти козацького роду, але нас, чомусь, не бентежить той факт, що члени запорізького лицарства взагалі уникали мати дітей, тим більше таких, як ми.

Якби хоч один запорожець з'явився сьогодні де-небудь на вулиці — сучасна публіка наклала б у штани від страху. Який там "Беркут", яка "Альфа"!
Навіть сучасники з міцними нервами жахалися б цього легіона екстремістів і висловлювали свої співчуття їх старшинам. Адже мати будь-яку посаду в межах степових вільностей було смертельно небезпечно.              
             
 Козак — це не гопак, а вільний та озброєний чоловік. Служити випадковим людям було не в його правилах.
Тому основою школи запорізького лідерства була пряма загроза. Перш ніж випинати груди і роздувати щоки, запорожець задавав собі питання: "А чи не затонка у мене кишка?"
Маючи багато прикладів, він знав, що завоювати віру суспільства і не виправдати її — віщує вірну загибель.              
             
 Кожен козак, що наважився вирізнитися своїми чеснотами із загальної маси, ризикував бути обраним на посаду. При цьому його згоди ніхто не питав.
Відмовитися від запропонованої честі можна було тільки символічно, не більше двох разів.

Якщо кандидат упирався по-справжньому, то, у кращому випадку, його могли зробити калікою, щоб більше не видавав себе за крутого.
             
 Приймаючи посаду на річний термін, запорізький лідер буквально ходив по лезу ножа. Сотні очей уважно стежили за кожним його рухом.
Найменше порушення чинних законів або колективних уявлень про справедливість, негайно бралося на замітку.
За рідкісним винятком, до закінчення встановленого терміну посадовець вважався недоторканним. Але після чергових перевиборів - грішне керівництво вбивали на місці.
За тими, хто вцілів, довічно залишалося почесне право носити звання "Колишній кошовий" або "Колишній суддя" і т.і.
Це було своєрідною компенсацією за шкідливість і виявлену мужність.
           
 На той час в Україні навіть найбільш визнаний і сильний авторитет не міг відчувати себе у безпеці. Богдан Хмельницький, наприклад, носив під шапкою броньовану місюрку. Тому що друзі періодично намагалися проломити йому голову у власних апартаментах.
           
 Україна була суспільством озброєних чоловіків і лідер отримував зворотний зв'язок не газетними публікаціями, а свинцевими кулями. Це зобов'язувало.
Продуктивно працюючи на благо колективу, козацька старшина не розлучалася з булавами й пірначами, щоб у будь-який момент прийняти критику народу.
           
 Лідери тієї епохи були гідні своїх виборців. Сьогодні також гідні, але якість виборців інша.

Утративши право на володіння зброєю, наші чоловіки змінилися квінституціонально.
Якщо раніше, вступаючи у діалог, українець хапався за шаблю, то сьогодні він може хапатися тільки за серце.
Швидкість пострілу ми замінили дальністю плювка. Лідери не бояться відплати. Беззахисність чоловічої маси розклала націю. Дріб'язковість загрози визначила нову якість еліти і, відповідно, нашого життя.  
         
 Біда не в тому, що у нас начальство слабке, а в тому, що ми не розбираємося у нарізній зброї.
Американській еліті не важко виправдовувати довіру народу. Там, де зберігається двадцять мільйонів снайперських гвинтівок, інакше й бути не може.
Адже справа тут не в політичних вбивствах, а у відчутті реального права особистості на захист власного життя, честі й гідності, без жодних посередників.
Те, що не можна захистити, люди вважають за краще не мати. Тому щонайменше зазіхання на особисту зброю в США сприймається як замах на все, що є у людини.
Готовність індивідуума в будь-який момент перетворитися на озброєну опозицію визначає міру його соціальної повноцінності.
Чого можна чекати від нації, коли в чоловіках виховують комплекс провини за природне бажання торкнутися парабелума?
Нічого, крім покірливості тупого стада.    
       
Внаслідок юридичних хитрувань український чоловік став подібним до півня, якому відрубали дзьоба й вирвали шпори.
Маючи право на протест (відповідно до Конституції), він не має права на зброю (за винятком мисливської").
Тобто одружуватися можна, але секс — заборонений. Україна — територія старих демокатичних традицій.
Тут поняття свободи було невід'ємне від права володіння зброєю. Немає зброї — немає загрози і, відповідно, немає сміливих лідерів та прогресу.

Але найголовніше — у нас немає відчуття власної значущості. Ми живемо відповідно до законів, що заперечують нашу генетичну пам'ять.
Відсутність селекції загрозою опустила кожного з нас. Чоловіки почали боятися того, чого раніше не боялися жінки й діти. Ми всі забули, що треба відповідати за свої слова і вдаємо, ніби так було споконвіку. Але так не було.




Комментариев нет:

Отправить комментарий


Карма