Чи можлива балто-чорноморська геополітична спільність?



ІСТОРИЧНИЙ ПРОТОТИП БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКОГО СОЮЗУ

Ідея геополітичної єдності навколо Балто-Чорноморської осі висловлювалася ще за часів УНР Михайлом Грушевським, а також ідеологом українського націоналізму 1930-х Юрієм Липою.

В своїй праці «Орієнтація чорноморська», що входила у трактат «На порозі Нової України», Грушевський виклав основні ідеї щодо ролі Чорного моря у визначенні політики України, що фактично стало геополітичною концепцією.

Уряд УНР в екзилі покладав надії на антиросійський союз разом з Кубанню, Доном, Тереком, народами Кавказу. Юрій Липа став автором геополітичної «Чорноморської доктрини», в якій вказував на історичну спільність орієнтації за віссю Північ — Південь — від Скандинавії та балтійських країн до Чорного моря і Малої Азії.

Однак балто-чорноморська геополітична спільність не була лише теоретичним конструктом інтелігентів-публіцистів, а століттями існувала у формі потужних супер-держав, в надрах яких і народилася українська нація та культура.

Праобрази цієї спільності існував з часів Київської Русі, що сформувалась уздовж торговельного шляху «із варяг у греки», а в часи походів князя Святослава і включення у зону інтересів Києва Кавказу та Балканського півострова, зокрема Болгарії, цей союз повноцінно існував тисячу років тому.
Велике князівство Литовське у складі Литви, Білорусі й України простягалося від Балтійського по Чорноморське узбережжя і було мабуть одним з найсвітліших періодів історії українського народу після занепаду Київської Русі.

Ця епоха відзначалася вільним розвитком православ’я, української мови та культури без будь-яких східних чи західних культурних гегемоній.

Ще одним, але менш успішним проектом втілення балто-чорноморської єдності стала Річ Посполита, яка зазнала розколу та колапсу через надмірний польський імперський шовінізм.

Сьогодні польські публіцисти, обгрунтовують необхідність визволення від Росії територій, ULB (Україна, Литва, Білорусь), причому без перегляду існуючих повоєнних кордонів Польщі на засадах мирного співіснування.
Ця концепція, стала засадничою для сучасної східнополітичної дипломатії Польщі. Відмовившись від імперських амбіцій, Польща, вміло перезавантажує свої історичні стосунки з українцями, білорусами та литовцями, що дає шанс народам, які колись творили Річ Посполиту на порозуміння. Після розпаду СРСР так звана ідея «міжмор'я» і, зокрема, відродження Речі Посполитої, знову набула популярності в колах польської інтелігенції.

Спроби побудови такого військово-політичного союзу засвідчують дипломатичні взаємини Хмельницького і Мазепи зі Швецією та Туреччиною, успіх яких, міг би кардинально по іншому повернути колесо історії та долю українського народу. Можливо при домінування сильної Україні в союзі з Швецією чи Туреччиною Московія ніколи б не стала великою державою, і разом з незалежними Татарстаном, Марій Ел, Карелією, Башкирією, Удмуртією та Чувашією мирно животіла б собі на задвірках Північно-Західної Євразії.

В 1997 році утворюється ГУАМ у складі країн Чорноморського регіону Грузії, України, Молдови, Азербайджану — альтернативна структура інтеграційним проектам Москви на теренах СНД.
Білоруський Народний Фронт і Народний Рух України на початку 90-х років також активно просували проект Балто-Чорноморского Союзу (БЧС).


ПІДСТАВИ ФОРМУВАННЯ БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКОЇ ОСІ

Фактично єдиними потенційними союзниками України, як і потенційними жертвами російського тиску є наші найближчі сусіди Польща, Румунія і Молдова, а також Грузія, Литва, Латвія та Естонія.
Від російської експансії прагнуть себе захистити також Азербайджан та Туреччина.

Грузії та Молдові ніякі міжнародні гарантії та обіцянки США не допомогли зберегти територіальну цілісність і безпеку своїх громадян. Штучно створені російськими спецслужбами невизнані республіки – Абхазія, Південна Осетія та Придністров'я стали постійними інструментами дестабілізації та російського тиску на колишні «братні народи».

Попри усю демократичну та правозахисну риторику про необхідність поважати державний суверенітет, Захід так і не зміг захистити ні Молдову, ні Грузію, ні Україну від російської агресії.
Серйозні підстави для формування оборонного союзу з сусідами регіону є у Польщі, яка вже має історичні приклади «допомоги» західних союзників у 1939 та з 1945 по 1989 роки.

У той час, як Німеччина і Франція рахують гроші від партнерства з Газпромом, не вбачаючи у Росії загроз для власної безпеки, для Польщі недопущення просування Росії до своїх кордонів є питанням виживання, що й зумовлює всебічну підтримку офіційною Варшавою України. Польща та Литва є єдиними країнами, які розглядають можливість військової допомоги Україні у захисті від російської агресії. Окрім того, ще в березні, польські дипломати на засіданнях структур ЄС наголошували на необхідності відновлення Україною ядерного статусу, що є ще одним прикладом демонстрації справжніх союзницьких відносин, а не «глибокої стурбованості».

Рішуче виступає за територіальну цілісність України і Туреччина, яка, між іншим, вже виграла одну кримську війну й має з Росією давні антагоністичні відносини. Захист кримських татар, а також всього тюркомовного та мусульманського населення Російської Федерації, зокрема татар, башкир, чувашів, волжсько-камських булгар, як етнічно-споріднених народів, Туреччина вважає своїм головним цивілізаційним завданням. Зоною спірних інтересів між Росією та Туреччиною є також Азербайджан, Кавказ і тюркомовні мусульманські країни Середньої Азії, які всупереч історичній та культурологічній логіці потрапили під вплив «русского мира», проти чого активно бореться Туреччина.

Всі ці обставини та спільність інтересів країн Балтійського та Чорноморського регіонів зумовлюють об’єктиві підстави для формування принципово нового військово-політичного союзу на території Східної Європи. Окрім згаданих держав, до нього в теоретично в перспективі могли б вступити Румунія, Болгарія, Сербія, Білорусь (після ліквідації режиму Лукашенка), а також Швеція та Фінляндія, яка взимку 1939-1940 років також чекала допомоги від західних союзників.

Між іншим, обидві ці держави так і не вступили в НАТО, що робить актуальним для них питання пошуку союзників. У такому Центрально-Східноєвропейському, або Балто-Чорноморському союзі будуть об’єднані більшість слов'янських і православних народів, багато з яких історично й генетично споріднені, а також мають спільні економічні, культурні та військово-політичні інтереси.
Релігійна і мовна різноманітність країн учасниць сприятиме гарантуванню рівноправності кожної держави та не дозволятиме домінувати в Союзі одній з них – так як це бачимо в Нато та Митному Союзі.


ВІЙСЬКОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ "БАЛТО-ЧОРНОМОРСЬКОЇ ОСІ"

У соціально-економічному та демографічному аспекті Балто-Чорноморський геополітичний блок міг би стати потужним світовим гравцем, адже наприклад Туреччина займає 17 місце в світі за рівнем економічного розвитку. Інша потенційна учасниця Польща перебуває в межах перших 25 розвинутих держав, що в поєднанні з відновленим аграрно-промисловим потенціалом України може скласти гідну конкуренцію провідним економічним союзам типу ЄС, АСЕАН чи МЕРКОСУР, а Митний Союз Росії та Казахстану за основними сумарними еконономічними показниками цих держав вже сьогодні залишається далеко позаду. Для порівняння – бюджет Бельгії чи Голландії більший за бюджет Росії та Казахстану.

У демографічному відношенні лише 70 млн населення Туреччини, разом з 45 мільйонами українців та 38 мільйонами поляків перевищують 136 мільйонів населення Росії, значна частина якого є тюркомовними мусульманами та сепаратистами.

У військовому аспекті такий союз потенційно перевищуватиме російські збройні потужності і стане вагомим стримуючим фактором у подальших експансіоністських планах Кремля. Військово-морський флот Туреччини, побудований німецькими компаніями є найпотужнішим в регіоні й значно випереджає за озброєннями російські застарілі радянські зразки.

За необхідності і ядерний арсенал може бути в найкоротші строки створений технологічними центрами цих потенційних країн учасниць, від яких європейська спільнота більше не матиме навіть морального права вимагати без’ядерного статусу в умовах власної безсилості перед російським агресором.

Сьогодні Україна в черговий раз за 300 років намагається вирватися з російської зони впливу під гаслами «Назад до Європи», якій українці навіть як дешева робоча сила не особливо потрібні.
Під час Революції Гідності, українці гинули і зазнавали побиттів, арештів за прапори Європейського Союзу, у той час як жоден німець чи француз за цей синій шмат тканини і пальцем безплатно не поворухне. А чиновники ЄС натомість ще рік думатимуть та носитимуть папери по кабінетах щодо доцільності запровадження безвізового режиму з Україною.
Фактично ЄС сьогодні більше потрібен країнам Центрально-Східної Європи, аніж наприклад Франції, впливові політики якої обіцяють виборцям вивести свою країну з Євросоюзу, щоб французи не годували грецьких чи прибалтійських «дармоїдів». Отож різниця у інтересах між Західною та Центральною Європою дедалі поглиблюється, при чому країни Центральної Європи стараються бути більшими європейцями аніж французи чи німці, яким об’єднана Європа не є духовною цінністю.

Можливо, Україні варто змінити східно-західний вектор зовнішньополітичної орієнтації, який окрім цивілізаційного розколу держави не приносить ефективних результатів, і почати будувати насамперед військово-оборонний союз з країнами, в яких питання захист від російської агресії як і у нас, стало національної ідеєю.


Думка (2014): 

России нужен юг Украины, чтобы не допустить создания Балто-Черноморского Союза

Для России важно получить контроль не только над Донбассом, но и над южной частью Украины.
Кремль старается путем точечных провокаций обострить ситуацию в Одессе, Николаеве и Херсоне.

Идею создания Балто-Черноморского союза предложил еще в первой половине XX века украинский общественно-политический деятель, одессит Юрий Липа.
Согласно ей, внешнеполитические усилия Украины должны быть направлены на построение тесного политико-экономического содружества с естественными союзниками – странами Балто-Черноморской геополитической оси (Швеция, Норвегия, Финляндия, Литва, Латвия, Эстония, Польша, Болгария, Турция, Грузия, в перспективе Беларусь и др.).

Комментариев нет:

Отправить комментарий


Карма