У світі немає православних християн. Минуле та сучасність.

“Немає віри хибної, віра, або є, або її нема.” – Такого змісту напис можна прочитати на стенді, що розміщений на легендарній горі Хоревиця.
Саме тут наприкінці квітня 2009 року (7519 літо) було споруджено язичницьке капище.



Щонеділі сучасні язичники збираються на цьому місці, аби помолитись рідним Богам та принести свої жертви—хліб та молоко.
Як живуть сучасні язичники і що вони собою являють, про це я намагався довідатись у розмові з жерцями київської громади Рідної Православної Віри “Покон Роду” Бореєм та Живосилом.


Поперше, слід правильно тлумачити термін “язичництво”—починає жрець Борей.
–Язичники—це неграмотні люди, які не розуміють законів Всесвіту та світобудови. Перших християн якраз і називали язичниками.
А ми є православні рідновіри. Чому християни називають себе християнами?
Бо вони вірять в Христа. Чому буддисти називають себе буддистами? Бо вони вірять в Будду. А ми є рідновірами, тому що вважаєм Бога-Творця Рода.
Природа, рід, родина—все що найсвітліше пов”язане з Родом.

--Наскільки мені відомо термін “язичництво” походить від слово “язик”, що означає “народ”. Хіба язичництво не тотожне поняттю “народне”, яке й позначає рідну національну віру?

Безумовно ні. Якщо ви уважно почитаєте “Велесову книгу”, то ви знайдете в ній такі слова “І ті язичники боролись за нашу худобу”.

--Чому Ваша організація має назву Рідна Православна Віра? Православні християни можуть посперечатися щодо такої назви.

Ми не збираємось нізким сперечатися. У світі немає православних християн.
Вони є “ортодокси”. Згідно з нашими літописами, тривалий час вони були “правовірними”. Отже, йшла підміна понять. А ми – православні. Бо ми славили Право, так як і триєдність світу.
У нас є світ Нави—світ померлих, світ Яви—світ явних, і божественний світ Прави.
Ми славимо божественний світ Прави, через це й звемося православними.

--Відносно віри та традицій ви повністю є продовжувачами релігії дохристиянської Русі чи, всетаки, ваша організація в релігійному плані є чимось новим?

Аж ніяк. Ми свято зберігаємо давню традицію, яка у темний період передавалась по замкнутих волхвівських та знахарських родах. Традиція нікуди не зникала, зберігаючись в орденському вигляді. Тепер прийшов час, коли треба нести інформацію людям. Через це ми вийшли в світ.

--Чи є в Україні подібні до вас організації, що є продовжувачами дохристиянських традицій?

Якщо говорити про дієві, які працюють систематично, то це лише ми. Бо ми проводимо щонедільне славлення, навчання. Всі інші існують, але вони тільки по великим святам можуть зібратися.

--Чим Ваша течія відрізняється від РУН Віри, що також стоїть на національних релігійних традиціях?

Відмінність проста. РУН Віра—це спрощений варіант монотеїзму. Так само, як у християн є Христос, у РУН Віри є Дажбог. Є ще об”єднання рідновірів України Галини Лозко, які називають себе язичниками і вважають верховним Богом-Творцем Сварога. Це свого роду замкнута орденська система, яка до себе фактично нікого не приймає. Вони займаються культурологією та релігією. У них відсутні духовні практики. Їхня організація носить скоріше науково-дослідницький, а не релігійний характер.

--Скільки Ваша організація має в Україні громад, і коли вона офіційно була створена?

Якщо рахувати ті громади, які перебувають у стадії реєстрації, то їх по Україні близько восьмидесяти. Утворення нашої організації пов”язане з ім”ям нашого керівника волхва Володимира Куровського. Три роки тому він приїхав до Києва з Кам”янця-Подільського. З цього й почалося створення організації. Минулої весни організація була офіційно зареєстрована міністерством юстиції України.
У Києві окрім громади “Покон Роду”, є ще й молодіжна громада “Русини”.

Загалом ми маємо чимало громад як на Сході так і на Заході—підключається до розмови жрець-боян Живосил.—Ми товаришуємо й з іншими направленнями Рідної Віри і намагаємось не звертати уваги на ті негативні статті, які вони про нас пишуть.
Ми не хочемо сперечатися за якісь пріоритети. На відміну від них, наша рідновірська організація створила пародоксальне явище.
Окрім безпосереднього виконання релігійних обрядів, ми заснували Академію розвитку людини “Родосвіт”, де ми навчаємо як лікувати людей та позбавлятись хвороб.
Наша організація зробила певні кроки вперед, розвинувши систему волхвувань. Ми створюємо національний егрегор українця, який має бути в кожного громадянина України. Але, ми не хулимо християн.
Наприклад, особисто я, п”ять років був паламарем в Автокефальній церкві і знав на чотирьох мовах як ведеться Служба.

-З Ваших слів можна зробити висновок, що в рідновір”ї такий же розкол як і в християнстві.

Можна й так сказати. Окрім Рідної Православної Віри, РУН Віри, Собору Рідної Віри Безверхого, організації Галини Лозко існують кілька автентичних рідновірських груп, які нікому не підпорядковуються. На горі в урочищі Кожум”яки знаходиться Храм Сонця однієї з таких рідновірських груп. Та, як на мене особливої біди в цьому не має, тому, що на великі свята більшість з нас всеодно збираються в купі. Чотири сонячні і чотири місячні свята, тобто вісім головних свят, зазвичай всі ми святкуємо в одному місці згідно з домовленістю.


-Яку роль у Вашій організації виконує її керівник Володимир Куровський?

Керівництво як таке у нас номінальне. Володимира Куровського ми обрали своїм керівником через те, що цього вимагає Міністерство юстиції.
Насправді обов”язки голови виконує Громада. Ми відмовляємось від системи пірамідальності, замінюючи її системою звичаєвого права—Коло-Рада-Старійшина.
Все має вирішувати Коло, а Старійшина, вислухавши думку Громади має, на правах речника, лише затвердити її рішення як факт.
Цим ми, можливо, і відрізняємось від інших течій, де голова може якось натиснути на Громаду. Натомість в нас все вирішує саме Громада.

-Яку роль в організації виконує об”єднаня “Характерне козацтво”?

Можу сказати, що з нього й почалося рідновірське відродження.
В давньоруському, як і в індійському суспільстві була кастова система, існували варни. За варновою системою спочатку ідуть початківці, далі йдуть господарі, потім воїни і духовна верства. Варни були сталими, і, якщо не потребувала ситуація господар не ставав воїном. “Характерне козацтво” в нашій організації є саме варною воїнів.

-Чи підтримує стосунки ваша організація з рідновірськими течіями інших слов”янських країн?

Ми провели вже дві міжнародні конференції. У них брали участь представники всіх слов”янських народів.Зараз словакам, сербам, македонцям, полякам дуже важко, бо їхні уряди не дають їм широко розвинути рідну віру в межах своїх держав. Вони сподіваються, що Україна дасть їм можливість зареєструватись в міжнародну організацію, до якої вони приєднаються. Ми вже цей крок зробили. У відповідь проросійське козацтво зруйнувало на нашому капищі карби. Воно й недивно, адже Путін видав указ про заборону в Росії рідновірських громад. В свою чергу, ми допомагаємо створювати правове та енергетичне поле усім слов”янам. Проте, під терміном “панславізм” ми розуміємо не “три братні народи”, як хоче того Москва, а загальне скупчення слов”ян від Балкан до Тихого океану, де живуть українці. Ми не маємо на увазі утворення спільної держави, а лише духовне зближення. Бо існують духовні осі та духовні центри на яких вони тримаються. Київ—це духовна вісь слов”ян і всі вони це визнають.
Навіть більше-доповнює жрець Борей- Лами всі свої найсерйозніші обряди їдуть робити в Київ, бо це священна земля. Коли хтось з туристів заходить в буддійській храм і показує український паспорт з Тризубом, перед ним відразу всі падають на коліна, як перед людиною, що приїхала зі святої землі.
Один чоловік з нашої Громади є професором Токійського університету, який, як не дивно звучить, викладає японцям їхню етнічну релігію Сінту. Він пройшов першу ступінь посвяти в Буддизм, а коли він захотів проходити наступну йому сказали: Чоловіче добрий. Ми цінуємо ваше бажання приєднатись до нас. Але, зрозумійте, ми лише хранителі. Ми тільки зберігаємо ті знання, які ви нам принесли, для того щоб потім, коли прийде час і ви знову станете на вершину, повернути їх вам.

-Які книги є для вашої релігії священними?

Перш за все – це “Велесова книга”-продовжує жрець-боян Живосил.
Але, на відміну від інших організацій, які часто окрім “Велесової книги” нічого не знають, ми пішли далі. Слід сказати, що на Поділлі до 1933 року зберігалась звичаєва віра наших предків русинів-українців. Лише з приходом радянської влади, тут почались репресії як проти християнських священників, так і проти рідновірів. Через це вони змушені були прикрити свої організації, що підпадали під знищенню. Про ці події залишились перекази серед волхвівських родів. А ще раніше на Поділлі існували Болехівське князівство. Цей термін є похідним від “волхвівське”. Його заснували волхви, що переселились сюди після хрещення Русі. Їхнє князівство фактично було незалежним від Києва. Завдяки йому вдалось зупинити певні частини війська монголо-татар, що йшли на Галицьку землю. Нажаль галицько-волинський князь Данило Галицький своєрідно віддячив Болехівському князівству, вщент його зруйнувавши. В знак протесту, тисячу волхвів пішло у вогонь, проклявши Русь на тисячу років. Зараз цей термін закінчується і ми поступово відроджуємо віру предків.
Так от, на основі переказів та законсервованої в наукових бібліотеках літератури був створений новий комплекс книжок, як от, “З Богами у Триглаві” Володимира Куровського, “Ведичне православ”я” Богумира Миколаєва, а також “Малий Требник Рідної Православної Віри”, за яким ми й проводимо богуслужіння. Ці книжки дуже корисні для наших людей в областях та районах.
Адже, окрім семінарських навчань, людина повинна щось читати, знати і мати. Випускаємо ми також журнали “Родове вогнище” і “Родосвіт”. Заплановано ще чимало публікацій. Окрім того, ми будемо перекладати наші книги на інші слов”янські мови, бо є в тому потреба. На сьогодні у нас є замовлення з Росії, Словаччини та Сербії. Вже люди працюють над перекладами. Є надія, що до цього підключаться й білоруси.

-Який священний символ має ваша релігія?

Це алатир—камінь Перунів. Він ще символізує коло Сварога, зображаючи сотири сонячні та чотири місячні свята. Тобто чотири сонцестояння і чотири фази місяця.
Це старовинний колодар, який існував ще задовго до того, коли з”явились місяці та їх назви—квітень, липень і т.д. До цього існували фази сонця і фази місяця. Від Купала до Світовида, від Світовида до Божича Коляди, від Коляди до Ярила, від Ярила до Купала. Це і є чотири фази сонця.




--Ваша організація є замкнутою, чи в неї може вступити кожен бажаючий?

Ми не є замкнутими, бо душа українця відкрита. Ми відмовляємось від слова “орден”, бо воно нагадує “орду”. Ми аж ніяк не масони. Якби усі створювали таємні ордени, то ми, напевно, ніколи б не дізналися про Холодний яр та УПА.

-- Ходять чутки, що на місці вашого капища планують побудувати християнську церкву. Що вам про це відомо? Якщо це так, то якими будуть ваші дії?

Рішенням Міської Ради ця територія відведена під майбутній парк культури і відпочинку.-говорить упорядник за проектом “Хоревиця” Гай Арсенія- Та, як на нас, згідно зі свободою совісті, Держава має поважати і захищати права віруючих. Щодо інциденту з можливою побудовою тут церкви, який пройшов по пресі, скажу таке: ця земля не може належати будь-якій юридичній структурі чи особі.






-- Наскільки мені відомо людина, яка вступає у рідновірські громади, має відмовитись від свого ім”я і наректись слов”янським іменем. Чи справді це так?

Ніякої відмови від того, чого ти надбав у житті, мова не йде. Але, якщо ти не зробив обряд іменаречення, значить тобі щось заважає зробити крок назустріч вірі. В такому випадку людина може бути симпатиком, прихильником, бо Вогнище нікого не відгонить. Особисто я, навіть не знаю хто в Громаді посвячений, а хто ні. Посвяти не потрібні Громаді. Вони потрібні людині.

По закінченні розмови я мав можливість на власні очі побачити рідновірське богослужіння за участю громад “Покон Роду” та “Русини”.
Хороводи навколо вогнища, що супроводжувались молитвами духовного жерця Борея та славоспівами жерця-бояна Живосила символізували нерозривну єдність людини з Природою та рідними Богами.
Під час молитв рідновіри простягають руки до сонця, з яким і пов”язане життя на землі. Я довго думав, де раніше міг бачити цей жест. Аж поки не пригадав, зображення Оранти в Софіївському соборі. У романі “Диво” П. Загребельний творцем славнозвісної Оранти зробив “язичника”.
Можливо, його припущення справді є реальністю.
Так чи інакше, традиції не зникають безслідно, видозмінюючись в нових вимогах швидкоплинного часу.
М.Павленко

Комментариев нет:

Отправить комментарий


Карма