Несбывшийся прогноз, или что ждало Украину?

М. Осіпчук:  Пастка для щурів, як модель соціально-економічної ситуації в Україні

 Колись, ще в совєцькі часи, мені розповідали про один зі способів, який дозволяє достатньо швидко і надійно позбавитись від щурів навіть у досить великому приміщенні. Приводили приклад застосування цієї «антищурячої технології» на одному з продовольчих складів.

Для того, щоб позбавитись від щурів, потрібно спочатку спіймати їх декілька, розповідали –  досить шести-семи особин.
Спійманих пацюків не треба вбивати – достатньо залишити їх у клітці і не давати їсти. Голодні щури через деякий час починають битись між собою і поїдати слабших. Дуже швидко залишаються двоє найсильніших, а через деякий час і вони в боротьбі виясняють – хто буде жити, а хто – зовсім навпаки. Того пацюка, який залишився – випускають на волю. Закріплена таким чином звичка нищити собі подібних заставляє «суперщура» полювати на своїх колег і після короткого часу він їх винищує вщент, хто ж трохи розумніший – тікає світ за очі. Після чого наступає затишшя – репутація «суперпацюка» гонить «простих» пацюків від страшного для них місця (а ці тварини, кажуть, досить розумні), а в кого з інтелектом тугувато – стають жертвами «щурячого канібала».
Наступне нашестя щурів можливе лише після того, як «суперпацюк» помре своєю смертю.

Ця проста і трохи жорстока ситуація непогано моделює процеси, які вже відбулись і відбуваються зараз в Україні. Щоб переконатися в цьому, давайте прослідкуємо за періодами.
90-ті роки – майбутні олігархи (тоді ще й слова такого не знали) вже виділились з натовпу і починають привласнювати (поки що – порівняно невеличкі) шматки колись загальнонародної (нічиєї) власності.
Однак, хоча такої власності ще багато, а майбутні олігархи ще порівняно слабкі, відразу виникає запекла боротьба – занадто багато претендентів на дармовий пиріг.
Ті, хто пережили в цій країні 1990-ті роки, звичайно пам'ятають і групи «братків», часто – в малинових піджаках, які з діловим видом курсували по країні і, розправляючись з конкурентами, привласнювали поки що невеликі торговельні і промислові об'єкти.
З того часу в лексикон ввійшли слова і словосполучення «разборки», «забити стрілку», «лохи», «лоханутися», «рекетири», «кришувати» та багато інших, що мають відношення до справ кримінального світу.
За словами першого президента незалежної України Л. Кравчука тоді ж відбулося зрощення колишньої компартійної номенклатури і криміналітету – у перших була влада, а у других – гроші. А на кладовищах багатьох міст України з'явились чисельні могили тих, хто хотів, але не зміг «жити красиво».

До кінця президентства Леоніда Кучми така боротьба перейшла в іншу площину – виділилась група лідерів, які почали вирішувати конфлікти між собою в основному з використанням важелів влади, сфери впливу були між ними поділені.
Ділити почали вже серйозні об'єкти, наприклад – «Криворіжсталь». Сильний президент Кучма був арбітром у конфліктах, які все ж інколи виникали.
Так продовжувалось до «касетного скандалу», після якого сутички між тими, хто використовував державу Україна, як свою власну годівницю, спалахнули з новою силою.
Ослаблення президента і гризня між олігархами вигідні комусь і за межами України, це довів .«касетний скандал».

Спробу примирити олігархів між собою зробив  Ющенко, але його заклики до примирення в стилі відомого героя мультфільмів Кота Леопольдасвідчать, що в психології голодних щурів Віктор Андрійович розбирався (принаймні – на той час) значно гірше ніж у бджільництві.

За час його правління мільйонери і мільярдери примножили свої статки,  а потім і «посунули» Ющенка-«миротворця».

Прихід до влади Януковича приглушив конфлікти в «українській еліті» (вибачте, але без лапок це написати – рука не піднімається).
Але в ешелонах трохи нижчих за мільярдерські війна на знищення продовжується. Враховуючи апетити олігархів і їх небажання поступитися хоча б на йоту своїми статками, логічним виглядає знищення середнього і малого бізнесу в «провінції».
Але для України традиційно, що основний тягар податків приходився саме на них. Тому для виплати зарплат і пенсій є три принципових шляхи – гроші позичити, надрукувати або «з'їсти» когось з олігархів.
Перший шлях нереальний – «нє дают с», другий – шлях до гіперінфляції.
Третій шлях дає можливість Януковичу виграти час для маневрування перед президентськими виборами 2015 року, але може викликати серйозні проблеми у компанії олігархів – вони можуть почати чинити опір через страх самим бути «з'їденими».
І тоді не факт, що останнім «суперолігархом» буде саме Янукович. Єдине, що не викликає сумніву – варто лише запустити «процес поїдання» мільярдерів і це призведе до того, що від олігархії Україна перейде до диктатури.

Диктатура однієї особи (як варіант – однієї сім'ї) буде означати завершення процесу узурпації влади, яка почалася Конституційним Судом введенням у дію Конституції 1996 року.

Одна супербагата сім'я, у якої, до того ж, зосереджені всі важелі влади, буде почувати себе надзвичайно комфортно досить довго. Підозрюю, що до появи її якихось більш-менш дієвих конкурентів може не дожити не тільки моє покоління, але й кілька наступних. Якщо, звичайно, сім'я не пересвариться між собою, або не сяде в один несправний літак.
Та це подія малоймовірна, більш вірогідним в такому разі є продаж іноземцям української землі і поява на ній кількох мільйонів вихідців з Азії. Тоді, через кілька десятиліть про Україну будуть говорити не як про державу, а виключно, як про територію.

Давайте поглянемо на два десятиліття нашої новітньої історії. Подивимось на швидкість деградації українського соціуму, і це – в ситуації, коли за стартову позицію ми мали не нормальне суспільство європейського типу, а посттоталітарну країну – колишню московську колонію.

Врахуємо, що на останні вибори не прийшли близько половини виборців, що на акції, які організовуються опозицією, приходять зазвичай кілька сотень осіб, що в цій країні поки кожен вирішує свої проблеми поодинці.
Незважаючи на те, що країна сидить по вуха в лайні, небезпеку усвідомлюють одиниці.
Країна, фактично, без армії, без права, без справедливих судів, без дієвої влади.
В цій ситуації тому, хто вважає, що в Україні все гаразд і що можна ще почекати, раджу зняти рожеві окуляри.
Усвідомлення загрози, яка нависла над країною, є першим кроком до її порятунку.
На українському годиннику вже без п'яти хвилин північ.
Українці всього світу – єднаймося!

Ставленики олигархов

Читайте ещё:

Смотрите другие материалы блога по меткам (тегам) или месяцам. 
Делитесь с друзьями.

Комментариев нет:

Отправить комментарий