Какие планы были реальными на Майдане - 2013. Страх и убогость политиков.


На вулиці Києва вийшла кількість людей, достатніх для того, аби творити Історію.

Але у великого тіла, як завжди, – маленька головка.

Саме вчора Яценюк, Кличко, Тягнибок повинні були увійти в історію України. Але поки що навіть не наблизились. (А от Порошенко на екскаваторі з оранжевим матюгальником – справді молодець і красива телекартинка.)

Не хочу оцінювати те, що вчора і в ніч на сьогодні було зроблено опозицією і що відбулось в цілому. Загальне враження: в подібних ситуаціях треба діяти дуже ШВИДКО, ЧІТКО і ПОСЛІДОВНО. Навіщо штурмувати місце роботи Йолкіна? Адже ж відомо, що його на роботі нема і взагалі, де він переховується всі ці дні після Вільнюса – ніхто точно пояснити не може. Єдиний смисл штурмувати це приміщення ЦК КПУ – створити підстави для введення надзвичайного стану, легітимізації дій влади (з "недопущення хаосу"), побороти опозицію, розігнати усі Майдани. Навіщо це робив вусатий гуру християнського консерватизму та його братчики? Га?

Добре, що сьогодні вночі не сталось "кривавого понеділка", а зранку не ввели надзвичайний стан. Але причиною тому, скоріш за все, не гуманізм "колективного Йолкіна", а тиск з боку США та ЄС.

СКАЖУ ПРО ТЕ, ЧОГО ВЧОРА НЕ ЗРОБИЛИ.

Так, було утворено Штаб національного Спротиву, призначення, повноваження, склад і природа легітимності якого незрозуміла. Ці моменти треба виправити, зробивши його публічним, прозорим, зрозумілим організаційним лицем Спротиву.

Але одразу ж потрібно створити альтернативний орган держвлади, який би складався ВИКЛЮЧНО з депутатів (не менш як 12 чоловік) і який би претендував на те, аби ВЗЯТИ В СВОЇ РУКИ І ВЛАДНІ ПОВНОВАЖЕННЯ, І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В КРАЇНІ.

Створити його можна лише революційним чином, лише на Віче, лише за присутності на Майдані не менш як 200 тисяч чоловік і з прямою телетрансляцією на увесь світ. Робити все це було слід вчора, у неділю. Саме це повинно було стати топ-новиною, а не штурм людьми у масках об'єктів нерухомості в центрі міста. Чому цього не зробили – питання до опозиції. Але краще пізно, ніж ніколи.

Режим, почавши в ніч на суботу ВІЙНУ З ВЛАСНИМ НАРОДОМ, пройшов точку неповернення. Він може ввести надзвичайний стан, він може потравити демонстрантів газом, але він вже НЕ ЗМОЖЕ ВІДНОВИТИ ВЛАСНУ ЛЕГІТИМНІСТЬ. Ніде – ні в очах власного народу, ні в очах інших країн, ні в очах міжнародної спільноти.

Той факт, що в країні, в якій верховна влада втратила легітимність і опинилась поза законом, й досі немає самопроголошених органів народного самоврядування, які б спирались на легітимність безпосереднього (прямого) народовладдя, – це вияв імпотенції та безпорадності опозиції. Це вияв незрілості політичної еліти як такої. Бо в такій ситуації точно може з'явитися яке-небудь самозванне і нелегітимне ГКЧП (оце зараз вже пішла інформація про тандем Захрченко – Клюїв – Ведмедчук).
Назву для самопроголошеного органу можна підібрати будь-яку симпатичну: Комітет (Провід, Рада, Дружина) Національного (Загальноукраїнського, Народного) Порятунку (Спасіння, Миру, Злагоди).

1. Отже, на Всенародному Віче, за одномоментної присутності не менш як 200 тис, за присутності делегацій з усіх регіонів, за присутності (дуже бажано) послів провідних світових країн, за присутності голів усіх християнських церков країни, за наявності прямої телетрансляції по CNN, 5 каналу, "Россия-24", "Дождь" та ін., проголошується Комітет Народного Порятунку, який би складався з неодіозних лідерів, обов'язково – депутатів. Гадаю, число 12 (як варіант: 13) оптимальне – і з точки зору представництва, і з точки зору християнської символіки, і з точки зору ефективності прийняття рішень. Проголошення комітету повинно прийматись після простого голосування (підняттям рук, бо інше неможливе технологічно).

2. Потім – звернутись до народу з Універсалом (Наказом, Указом, Грамотою, Постановою) про те, що (1) попередньому "гаранту" оголошується народний імпічмент – у зв'язку з підозрою у скоєнні тяжкого злочину проти народу країни (може також додаватись звинувачення у державній зраді); (2) проголошується народна відставка уряду; (3) Комітет перебирає на себе всю повноту верховної державної та виконавчої влади на чітко вказаний термін – на період проведення президентських виборів; (4) проголошується початок процесу перезавантаження країни (проголошується тезовий План Перезавантаження). Перелік повноважень Комітету необхідно оголосити одразу ж.

3. Звернутись до всіх органів виконавчої влади, до всіх обласних та міських рад, до всіх державних закладів – з універсалом про вступ у владні повноваження.

4. Паралельно треба розпочати тіньові домовленості – з деякими послами, а також у відповідних політичних колах Європи та США. Бажано також – знайти ефективних контактерів у Кремлі.

5. Звернутись до урядів та глав усіх світових держав, до Генасамблеї ООН, до Ради Європи та ЄС – з вимогою про визнання власних повноважень. Підкреслити, що в країні немає підстав для громадянської війни, територіального розколу та сепаратизму. Також звернутись до цих країн та організацій – запросити для контролю та моніторингу ситуації міжнародних спостерігачів.

6. Звернутись до президента РФ та уряду РФ з поясненням – мовляв, дві країни поєднують найміцніші економічні, політичні та родинні зв'язки, дві країни мають чимало спільних сторінок історії та багато взаємовигідних проектів в майбутньому. Асоціація аж ніяк не спрямована проти Росії, країна гарантує свій невступ до НАТО, також пропонується вийти з глухого куту митної та інформаційної війни, до якої довів Йолкін і скласти меморандум та план про спільні проекти.

7. Для реалізації Плану Перезавантаження оголошується загальнонаціональний м'який страйк.

8. Однією з акцій може стати парламентський імпічмент Йолкіну: на позачерговій сесії парламенту збирається 226 голосів для початку процедури імпічменту. Бажано також переформування парламентської більшості.

9. Надзвичайно важливий пункт – конституційний процес: скликання Конституційних Зборів, розробка та прийняття нової Конституції, прийняття нових конституційних законів (у т.ч. законів, що регулюють вибори та статус президента). Бажаним зараз є рух в напрямку парламентської республіки.

Памаранчевої революції-2 цієї зими не відбулось. А чи це можливо, якщо вся країна – велика Зона? Те, що відбувається зараз, – це холодное лето 53-го...

P.S. Автор цих рядків готовий надати інтелектуальну допомогу усім зацікавленим представникам сил Добра для написання проектів відповідних програмних документів (на волонтерських засадах).

P.P.S. Усі обставини, імена людей, посади, назви органів та місцевостей є вигаданими. Будь-який збіг з реальними обставинами і реальними людьми є випадковим.

Политолог Андрей Окара, УП

Откровения регионалки. Жадность и абсолютная власть





Комментариев нет:

Отправить комментарий